Рассылка от партнеров

 

 

14 років боротьби за існування, чому існування так це тому, що таке життя назвати життям я просто не можу… І як тільки в мене опускаються руки згадую цю дивну дитину. Як він живе? Про що він думає, про що він мріє?

А я Вам скажу про що він мріє і говорить. В той час коли однолітки Ромчика, закінчили школу, вступили до університетів, ходять на побачення…у нього постійна боротьба з хворобою, з болями в животі, епілепсією та пітьмою перед очима…

А де ж та стежечка перед очима Ромчику про яку ти мріяв!? Невже ти забув, змирився, невже!?  Так, він вже не вірить в те що зможе бачити, так він вже не вірить… Але він живе у своєму дитячому, вигаданому світі, він пліте з бісеру, він складає конструктори, він слухає казки, і він щасливий. Я навіть ніколи не говорю йому про те скільки йому і який цей світ… Він так і каже Ліля, яки не болів живіт і не було б приступів то все було б добре. Ось як мало потрібно людині для щастя. Бабуся з дідусем огорнули його любов’ю, турботою, і іншого життя він просто не знає, і це мабуть добре. Я ще можу довго писати про цю дивовижну людину, можу описувати його світ, але..

 

            Ще у Романа дуже погані зуби (лікувати їх просто немає фінансової можливості), і декілька днів болів зуб, тоді підпухло, звернулись до лікаря, зуб вирвали. А далі ліки та антибіотик… Так це норма, це послідовність, наслідки, але ще разом з тим у Романа почалися дуже часті напади епілепсії. Не декілька разів на день, а кожні 15,30 хв. Кожне найдрібніше втручання в організм Рома переносить дуже тяжко. Поможи Боже!