Назар Ковальчук сейчас в Иерусалиме, ожидает пересадки стволовых клеток из пуповинной крови . Сегодня у него должны сделать забор собственного костного мозга (на всякий случай: если пересаженные стволовые клетки не приживаются, ребенку обратно пересаживают его же собственный костный мозг). На прошлой неделе израильские врачи подтвердили, что Назар в ремиссии, и можно проводить ТКМ.

А пока что Назар не теряет зря времени и знакомится с жизнью Израиля и израильтян. Он пишет ежедневные заметки о своих наблюдениях. У Назара чувствуется настоящий литературный талант, поэтому его дневник читается как художественное произведение.

«…Долетіли нормально. Під час польоту все було очікуваним: і відчуття під час набору висоти, і під час посадки. У мами взагалі шлунок в п’ятки пішов, як вона сказала. Думка про те, щоб п’ялитись всю дорогу у вікно, відпала після перших 5-10 хвилин. Доречі, біля вікна місця не було, тому я махнувся місцями з якимось іноземцем (не така погана моя англійська виходить ».

«…Єрусалим раніше був невеликим містом, як мені вдалося дізнатися. До 19 ст. він не виходив за межі Старого Міста, а потім вже почав розширюватись. Також довідався, що місто побудовано на 7-ми холмах, що пояснює постійні спуски та підйоми на дорогах. Арабські будівлі можна впізнати по чорним бакам з водою на дахах (ізраїльтяни буває відключають їм воду), у євреїв на дахах білі баки, але енергетичні».

«…Мені сподобалось те, що тут прибрано, і нема всюди сміття, як у нас. Також помітив, що майже всі жінки носять одяг в сірих тонах, а якщо когось бачу у яскравому або відвертому, то 98%, що це наші . Ще був приємно вражений тим, що в лікарні безкоштовно дають їсти, якщо навіть ти там не лежиш!»

«…В Назареті був у Храмі, де Богородиця дізналась, що в неї буде син. Але сподобалось інше: на подвір'ї навколо Храму вивішені подарунки (ікони Богородиці) з різних країн, а саме головне те, що навпроти центрального входу розміщена ікона з України!

Потім, придбавши та надягнувши сорочку для купання, трішки поплавав по Йордані, бо стояти там на дні було неохота (там щось валалось постійно під ногами, та й молу забагато), та ще й риби кусали за пальці, тому прийшлось плавати. Доречі, річка була чиста, бо навряд там в іншому випадку б жили соми до метра(!) (добре, що хоч вони не кусали)».

«Почну з того, що Віфлеєм, виявляється, Палестинська територія, тому ізраїльтян туди не пускають. Там свого типу кордон з бетонної стіни метрів 12-15 навколо всього міста. Містечко не дуже багате і більше навіть бідне. В Храмі Народження Христа така суєта, що немає слів: крок вправо, крок вліво - і твою чергу вже занято, і прийдеться топати знову в кінець... В самому Храмі біля срібної зірки, яка позначає місце народження Ісуса, стоїть дяк і кричить всім, хто затримується більше 4-6 секунд біля алтарю "moved", і тому кричить він постійно на всіх підряд, в результаті чого я згадав мультфільм Мадагаскар, де звірятко пісеньку співало типу: "i like to move it-move it" ».

Вот такой у Назара талант! Когда вернется, надо будет обязательно развивать его дальше. Назару будет, о чем написать.

Юлия Ноговицына