У його житті було скільки випробувань, що інколи дивуєшся: звідки в нього бралися сили на боротьбу. Долаючи онкохворобу, він втратив найріднішу у світі людину – маму, яка померла від раку, а зараз всіма силами підтримує онкохвору тітку, яка в дитинстві взяла опіку над ним.

Сьогодні моя друга коротенька історія про переможця – 22-річного Олега Люнаса із села Родниківка Олександрівського району.

Коли йому було три роки лікарі знайшли в нього пухлину головного мозку. Казали, що вона доброякісна, що не несе загрози для життя. Та хто ж міг тоді припустити, що все піде не так, робили операції, проходив лікування… Однак… У цей момент померла від онкохвороби мама Олега. Біль, сльози, розчарування в житті, незнання, що робити, як лікуватися далі, як жити... І вирок медиків: пухлина злоякісна.

Опіку над хлопцем взяла тітка Галя. Тоді на капсули «Темадол» потрібно було 7800 гривень, на той момент це були великі гроші. Тітка коли почула цю суму знепритомніла у кабінеті лікаря. Де брати гроші?... На поміч прийшли добрі люди, почали надсилати кошти на лікування. Так і назбирали на капсули. Але найгірше було те, що вони не допомагали.

Йому не вистачало віри в себе, віри в те, що він переможе. Я тоді зайшла Олега в палату. Він сидів на підвіконні. Довгий і худий. Я йому сказала, що в нього повірило стільки людей, що він тепер не може їх підвести. Ці слова на нього подіяли. Відтоді він повірив у себе і почав боротися за своє життя.

Були операція, хіміо і променева терапії, купа обстежень…

У 16 років Олегу захотілося жити. Відчув: зможе боротися, не дозволить хворобі зламати його. Не варто перераховувати скільки пройшов операцій, променевих і хімічних терапій, як потягнуло правий бік, як не міг ворушити нормально рукою. Не варто…, тому що згадувати цей біль Олегу важко. Він просто вірив і знав, що пройде цей колючий шлях… «Я не знаю імен тих, хто повірив у мене. Але Бог знає імена кожного. Я за них молюся щодня. Бо якби не вони, я би не вилікувався», - так зараз каже Олег.

Зараз Олегу 22 роки, з яких чотири з половиною роки він живе без хвороби. Тричі на день він приймає протисудомні препарати. Щоб їх придбати, сам заробляє гроші, працює. Уже на цю зиму заготовив дрова, тож каже, що буде у теплі. І ще він зараз опікується онковхворою тіткою, якій теж потрібна віра і надія в перемогу, як і йому колись…

Ви певно запитуєте себе: навіщо я вам розповідаю ці історії? Щоб ви теж вірили у цих діток, як і я. Бо їм теж потрібна наша з вами віра…

З безмежною вдячністю до кожного з вас
волонтер Наталя Селецька.

Наталя Селецька