Рассылка от партнеров

- Це ж наша Майка!!!
Вона сміється, обнімає сестру. Як завжди з соскою. Як же вона її любила! Навіть, коли лікарі сварилися, вона ховала її під маскою.
А потім рецидив... Найстрашніше слово в нашому відділенні... А потім кровотеча, донори... Всі боролися за неї, як могли. Вона боролася, скільки могла... І, так само, як тоді несподівано вона з'явилася у вікні, так само несподівано полетіла на небеса...
Сьогодні був страшний день...
З самого того моменту, як заплакана, чорна від горя, в чорному, як саме чорне горе платку, мама сіла в машину... Обирати труну своїй дитині, думати, що написати на віночках, думати, як доїхати з нею востаннє до села...
І чим далі, тим страшніший був той день... Кожна хвилина тягнулась, як щось липке, тягуче, болюче...
Білосніжна сукня для Майєчки.
- Але ж вона так любила рожевий...
На голівці буде рожевий віночок... І кофтинку треба, бо ж зараз холодно... Вона любила рожевий, але купим біленькі під платтячко туфельки, а колготки треба тепліші, бо все ж таки осінь...
І серце просто в клапті... Бо їй вже не холодно! Але ж їй і не болить...
І день не кінчається, і здається, що вже зараз має бути вечір, а годинник вперто показує 12...
- Занеси одежку, бо я не зможу... Вона поїде додому красива...
І я йду! Не показую ні страху, ні болю, бо мій страх і біль - ніщо в порівнянні з маминими... Бо написати заяву на видачу тіла своєї дитини, це найстрашніші слова, від яких папір має просто горіти...
Не чую під ногами підлоги і думаю, тільки б ватні ноги не підвели, та знаю, що скоро все закінчиться, що скоро Наталія Янгол Життя, мій Янгол візьме мене за руку і ми підемо далі, бо є ті, кому ми ще потрібні..
А Майка любила все рожеве... І ми будемо її пам'ятати. Бувай, Янголятко...