Закінчив приймати першу частину І-го протоколу хіміотерапії маленький пацієнт  онкогематологічного відділення Владиславчик Боднарук. Через кашель, який турбував Владиславчика наприкінці минулого тижня, довелося відкласти початок другої частини протоколу, яка, згідно плану, повинна тривати 30 днів.

Минулий тиждень видався дуже складним для нашого маленького героя. Лікарі змушені були перевести Владиславчика в реанімаційне відділення - йому стало погано, спостерігалося сильне серцебиття. Але, дякувати Богові, пробув в реанімації Владиславчик недовго, всього один день. А на наступний, як тільки його перевели в палату, відразу почав усміхатися,  захотів гратися і навіть виявив бажання поїсти. 

Лікується у відділенні Владиславчик з 1 жовтня. Скоро буде уже два місяці, як батьки почули страшний діагноз сина. За цей час хлопчик став справжнім улюбленцем медичного колективу. Владиславчик дуже любить усміхатися  до всіх, хто приходять до нього в палату. Лікарі знають, що коли б вони не зайшли до Владиславчика, їх зустріне чарівна щира дитяча посмішка, яка ніби говорить: «Я хочу з Вами дружити, гратися… І ще хочу, щоб Ви були щасливі і також усміхалися».   

За час лікування хлопчик дуже подорослішав. Якось він побачив, що Аня, з якою разом лікується в палаті, сама йде в маніпуляційний кабінет здавати кров з пальчика і не плаче. З того моменту Владиславчик також вирішив ходити здавати кров самостійно і заборонив його супроводжувати. Мама чекає його за дверима і дуже дивується, що Владиславчик ніколи не плаче. І це трьохрічна дитина!

Зараз найчастіше і найсильніше Владиславчик просить маму всього-на-всього про одну послугу. Він дуже любить гуляти коридором лікарні.  Коли випадає така нагода і є перерва у введенні ліків, мама возить його по відділенню у візочку і для Владиславчика це є найщасливішими миттями в  лікуванні. Він роздивляється   інших пацієнтів та відвідувачів, усміхається до них і радіє, коли йому відповідають взаємністю. Зранку, як тільки Владиславчик просинається, першими словами зазвичай є: «Мамо! Йдемо бі-бі». Що означає, мамо, йдемо гуляти по коридору. 

Але влаштовувати такі прогулянки не завжди вдається, доводиться робити вимушені перерви на введення медпрепаратів. Одного разу, коли Владиславчику капали ліки, він категорично відмовився роззуватися і наполіг, що буде чекати закінчення капання, сидячи на табуретці. Боявся, що в ліжечку засне і мама не поведе його в той день гуляти, хоча раніше це йому обіцяла.

В палаті Владиславчик любить гратися машинками і дивитися мультики. Як не дивно для хлопчика, улюбленим мультфільмом є «Барбі: Дивовижне Різдво».   

 А ще в лікарні у нього з’явилася улюблена страва – Владиславчику надзвичайно подобається їсти рибку в будь-якому приготуванні. Завжди чекає і запитує, коли татко її принесе. Нажаль, у тата не часто випадає нагода задовольняти це бажання. Тато змушений багато часу проводити на роботі, оскільки лікування Владиславчика закінчиться не скоро і потребує великих фінансових затрат. Але віримо, що всі ці випробування сім’я Боднаруків витримає і в недалекому майбутньому здійсниться мрія, про яку волонтерам фонду «Ти-Ангел» розповів Владиславчик. Коли виросте, він дуже-дуже сильно хоче піти на рибалку разом з татком та своїм хрещеним батьком.  

Андрій Грабчук, БФ "Ти-АНГЕЛ"