19 марта рано утром от нас ушла милая и очаровательная Инна. Что писать? Не знаю. В душе пустота. Дальше я просто предлагая прочитать письмо, которое Инночка написала человеку, который оплатил ей ауто-ТМК.

«У мене були великі плани на майбутнє. Дуже хотіла навчатись на факультеті журналістики. Але звичайний ритм життя порушив страшний діагноз, що прозвучав наче вирок. Онко-захворювання в 16 років - і це трапилось у найсолодший період мого життя. Довгий час сім’я не могла прийти до тями,але треба було боротись. Мама й тато дуже змарніли за цей час. Я єдина їхня дитина, і вони дуже боялись мене втратити. Пройшовши 10 курсів хімії так і не була досягнута повна ремісія. Спочатку лікарі говорили,що буде променева терапія , але шанси 50 на 50. І вже потім вирішили,коли зроблять ауто - трансплантацію кісткового мозку є 100 шанс. Але постала гостра проблема – брак коштів. Батьки не мали ні копійки, бо за рік лікування витратили більш ніж 100 тисяч гривень. Деяку частину допомогли зібрати школа в якій я навчалася, односельчани, сумчани, але цього було не достатньо. Всі дуже молились і Бог почув наші молитви - з’явились Ви. Перший крок до перемоги над підступною хворобою зроблено, Спасибі велике та низький вам уклін. Все тепер залежить від мого організму, адже попереду мега-хімія, яку повинна перенести. І хоч не знаю вашого імені, та все ж прошу у Бога щастя, здоров’я, та благополуччя вам та вашій сім’ї. Я не забуду того, що ви зробили для мене та моєї родини. Спасибі за те,що відкликнулись та допомогли нашому горю.»

Со святыми упокой Господи душу нвпр. р.Б. Инны и сотвори ей вечную память!
 

Борис Кулик